Аня опам’яталася від мокрого холоду й дикого болю у всьому тілі. Боліли абсолютно всі м’язи, навіть ті, про існування яких вона до цього моменту не догадувалася. Боліли навіть віки.
Перші хвилини Аня міркувала, що це за фігня із нею відбувається й чому, чорт візьми, все так болить. Так, і де вона, взагалі?
Ах, так…Таблетки, швидка, прив’язаний бинтом до голови шланг, цебро води усередину, зв’язані позад руки, щоб не вирвалася, нестримна блювотина під співчутливим поглядом худобини, через якого, властиво, всі й відбулося. Тьху, гидота яка! Як він у будинок до неї проліз? Рятівник, мати його! Її два дні ще ніхто не повинен був виявити. Вона ж усе продумала!
Виходить, вона в лікарні. Ну так, її ж везли на швидкої, вона ще пам’ятає, як почали смикатися руки й плечі в дорозі. «Що з тобою? – дбайливо запитав колишній «улюблений», — тобі холодно?». Аня лише промукала щось невизначене, хоча розуміла залишками свідомості, що смикання ці – зовсім не озноб.
Так починалися судороги. Її закутали в ковдру, так, у ковдрі, вона й тряслася в прийомному спокої, поки медсестричка заповнювала карту зі слів колишнього. Говорити Аня вже не могла, тільки негативно помотала головою, коли неї запитали, чи пила вона ще щось крім таблеток, коробочку від яких сестричка вертіла в руках. Це вони шарились на її кухні, усе знайшли: і коробочку, і випадково упалу на підлогу таблетку, і забрали речові докази для аналізу. Читати далі »
Лис 20