Прокляття Тамерлана

Tamerlan 70 років тому- 22 червня 1941 року- почалася Велика Вітчизняна війна. А за день до цього в Самарканді сталося важлива подія. Того дня вчені розкрили гробницю древнього воїна Тамерлана. Свідок осквернення могили Тамерлана навів факти, які доводять існування прокляття, що призвів до Великої Вітчизняної.

Чому члени експедиції не прислухалися до перестороги старців, заклинає не турбувати могилу грізного воїна ? Адже попереджали ж старі: «Той, хто відкриє труну, випустить духу війни ».

Може бути, це міф ? Вірити чи не вірити- особиста справа кожного. Але я після знайомства з оператором Маліком Каюмовим, який був присутній при розкритті гробниці, вже не так категоричний у своїх твердженнях про те, що все в нашому житті пояснюється лише законами фізики…

Оператору Маліку Каюмовим на момент нашої зустрічі було 95 років. Ми розмовляли у дворі його ташкентського будинку- звичайної на вигляд хрущовської п’ятиповерхівки. Сиділи на вулиці, розташувавшись на дерев’яній терасі, що нагадувала скоріше застелений килимом великий тапчан.

Сталін відразу дав наказ перепоховати останки Тамерлана. На перепоховання і відновлення мавзолею було виділено 1 млн рублів- колосальні на ті часи гроші, на які можна було місяць утримувати цілу дивізію. Тимура і його родичів поховали з усіма почестями. І тут же Червоної армії вдалося здобути першу велику перемогу- під Сталінградом.

– Бачите, які у мене берези ростуть ?- Гордо посміхнувся Малик Каюмов, вказавши на гай навколо будинку.- Це мої найулюбленіші дерева, я їх спеціально з Москви привіз. Полюбив їх після госпіталю. У Лефортове, де я лежав- це Головний госпіталь Червоної армії,- росли одні берези. З палати я бачив їх гілки, слухав шум листя і мріяв, як після війни повернуся до рідного Ташкент і обов’язково посаджу такі ж дерева біля будинку. Друзі дивувалися: « Про що ти думаєш ? Тобі ногу збираються ампутувати, а ти про якісь березах говориш… »

Мене ж у 1944 році під Мінськом серйозно поранило : автоматна черга перебила ліву ногу. Спасибі доктору Галині Дмитрівні Чесноковой, яка скасувала ампутацію. Але з тих пір шкутильгаю. Як Тамерлан.

Мене часто просять розповісти про розтин його гробниці, набридли вже. Ви ж теж недарма до мене завітали. Ну, тоді слухайте.

У червні 1941 року мені довелося бути присутнім при розкопках гробниць Тамерлана, його сина Шахруха й онука Улугбека. Взагалі-то, ідея розкрити гробницю першою прийшла в голову академіку Михайлу Массон ще в 1926 році. Його зацікавили звуки, що доносилися з могили Тамерлана. Але тоді у радянського уряду на це не знайшлося грошей.

Коли в 41-му році кошти відшукали, Массон уже сам відмовився брати участь в експедиції- надто вже непрофесійно з наукової точки зору все було обставлено. Тепер я розумію, що для влади головною була не наукова складова, а матеріальна. Напевно, вони думали, що в мавзолеї, як і в пірамідах єгипетських фараонів, зберігаються незліченні скарби. Недарма ж серед учасників розтину гробниць була людина з приладом, що нагадував міношукач. А співробітники НКВС намагалися зобов’язати нас не розголошувати що відбувається в мавзолеї.

Роботи щодо розкриття гробниць почалися 17 червня. Першими відкрили могили Шахруха і Улугбека. А 21 червня приступили до поховання самого Тамерлана. На його надгробку була напис, який говорить, що все проходить- і велич, і слава. Тих же, хто потривожить його прах, чекає кара.

Члени нашої експедиції відразу відчули себе незатишно : яка кара ? Раптом правда щось станеться? У когось навіть виникла ідея призупинити роботу. Але за нами пильно спостерігали з Москви. І розкопки продовжилися.

На самому початку зламалася лебідка. Оголосили перерву. Я вийшов з мавзолею на вулицю і попрямував до найближчої чайхану випити чаю. Троє сиділи там строків звернулися до мене з питанням, чи маю я ставлення до подій у гробниці.

«Та я там найголовніший »,- пожартував я. Адже саме по моїй команді включалося освітлення, що дозволяло проводити роботи. Тоді один з людей похилого віку простягнув мені книгу і вказав на рядки, в яких було написано, що розкривати могилу Тамерлана не можна- вийде дух війни. Я в школі вчив арабська, тому зміг прочитати ці рядки.

Я повернувся в мавзолей і передав всі своїм керівникам. Вони вислухали мене і попросили проводити їх до цих старим. Ми вийшли на вулицю і попрямували в чайхану, де троє старців і раніше пили чай. Однак, поговоривши з ними
, члени нашої експедиції підняли їх на сміх. Ті образилися, встали і пішли. А ми повернулися в мавзолей і продовжили роботу.

Несподівано згасло світло. Але на це ніхто не став звертати увагу. Неполадку виправили і могилу таки розкрили. Насамперед побачили труну, який, незважаючи на проведені під землею 500 років, зберігся як новий. Коли його відкрили, по мавзолею поширився приємний аромат. Можливо, це і був той самий дух війни ? Але тоді про це ніхто і не думав. Вся увага була звернена на кістки Тамерлана.

Відразу стало зрозуміло, який це могутній була людина. У тому, що в могилі знаходяться саме його останки, сумнівів не було- антрополог Михайло Герасимов дістав травмовану колінну кістку. Тамерлана ж недарма називали Залізний Хромець- у нього була пошкоджена нога.

Взагалі вчені як поводяться з виявленими останками ? Тільки що не дихають на них. А Герасимов буквально схопив череп Тимура, і по мавзолею рознеслося гучне « ура! ».

Увечері, коли ми відпочивали у готелі, хлопці вирішили послухати радіо. Один з учасників експедиції, який розумів по- англійськи, зловив іноземну радіостанцію і раптом зблід. «Почалася війна»,- перевів він нам передане повідомлення. Виникла німа сцена- все ж пам’ятали про попередження старців.

Якийсь час ми сиділи, як мокрі миші… Коли я сьогодні так кажу, родичі членів тієї експедиції на мене ображаються. А ми правда були перелякані.

Коли нас потім викликав до себе перший секретар ЦК Компартії Узбекистану, він заходився кричати, чому ми не поінформували його про слова строків. Керівник нашої групи виправдовувався тим, що не надав їм серйозного значення. Останки Тамерлана терміново вивезли до Москви.

Наступного дня на центральній площі Самарканда вже стояли війська і цілували прапор перед відправкою на фронт. Формувалася Узбецька дивізія, у складі її пішов на війну мій старший брат, який загинув. Я теж пішов на фронт, як військовий оператор.

Під Ржевом я дізнався, що фронтом командує Георгій Жуков і домігся зустрічі з маршалом. Георгій Костянтинович уважно вислухав мою розповідь про розкритті гробниці і обіцяв все передати Сталіну. Свого слова він дотримав і доповів про все Верховному головнокомандувачу.

Сталін відразу дав наказ перепоховати останки Тамерлана. На перепоховання і відновлення мавзолею було виділено 1 млн рублів- колосальні на ті часи гроші, на які можна було місяць утримувати цілу дивізію. Тимура і його родичів поховали з усіма почестями. І тут же Червоної армії вдалося здобути першу велику перемогу- під Сталінградом.

Чи вірю я сам в прокляття Тамерлана ? А як тут не повіриш ? Бачите, і Жуков теж повірив…

PS Мій дивовижний співрозмовник пішов з життя в минулому році, йому було 98 років. Але головну таємницю свого життя Малик Каюмов з собою не забрав. Він встиг розповісти її. Робити висновки належить кожному з нас…

Автор: Ігор Оболенський

Джерело: Україна Кримінальна

Комментирование и размещение ссылок запрещено.

Комментарии закрыты.